Просто для довідки. Я проти війни, я хочу щоб цієї біди ніколи не було. Щоб не гинули найкращі і найсміливіші. Щоб не було смертей мирних мешканців і горя переселенців. Але це все не зникне, якщо просто побажати. Хоч молитись треба.
Тепер по темі. Спочатку коротко три аксіоми:
1. Війна іде.
2. Не ми розпочали цю війну. На Україну напала армія, значно сильніша за нашу.
3. Батьківщину слід захищати.
Є певна кількість чоловіків, які не можуть йти на війну, за станом здоров’я чи за сімейними обставинами. Я тут не про них.
Я зараз про тих, хто не йде і поливає брудом тих, хто йде. Волає про «це комусь вигідно» , «війну олігархів», «я що тупий, хай спочатку діти політиків повоюють».
По-перше – це звичайне боягузтво.
Про «комусь це вигідно». Так, в генштабі не без уродів. Охочих нажитись на війні вистачало в усі часи. А тим більше у нас, після 23 років руйнації армії, схем по відмиванню коштів, прикормлених Кремлем зрадників і просто непрофесійних бовдурів. Але змінити це – завдання для тих, хто лишається тут. Тому що йде війна і далі по пунктах.
Є ще «не все так однозначно». Так, дійсно, все складно. Але, дивись три аксіоми.
Про війну олігархів і дітей політиків навіть говорити не хочеться. Бо це дуже тупа відмазка.
Відмазка для боягузів. Ну буває, не всі народжуються сміливими, і не всі вміють долати свій страх. Але в ситуації, коли на твою родину нападають, наприклад троє здорових бандитів, ти ж не будеш кричати: «Та я шо, тупий проти цих бугаїв сам битись. Хай міліція краще робить свою справу».
Такий ідіотизм ніхто не буде кричати, а тим більше потім розказувати іншим, і пишатись собою: «Як я класно відмазався! Жінку зґвалтували, дитину вкрали, але як я класно тікав! Хай тепер міліція робить свою роботу.»
Ну, не можеш ти йти на захист батьківщини. Так хоч мовчи собі. Це ж ганьба, пишатись своїм боягузтвом.
Ще огидніше виглядає, коли ці тези поширюють жінки. Чоловіки мужньо збираються і йдуть на війну, а по мережі розноситься підтримка тих, хто воліє пересидіти під маминим-жінчиним крилом.
По-друге – це зневага до наших героїв.
Зневага до тих, хто спить в окопі, хто стоїть під кулями. Не кажучи вже про полеглих героїв і їх родини.
Кажучи, «я шо тупий, хай хтось інший воює», ти виставляєш переш за все самого себе боягузом і ницим покидьком. Бо герої залишаться героями. Їх ниці слова не зачеплять. За них переживає і молиться вся країна.
Є три варіанти поведінки під час війни. Можеш – воюй. Не можеш воювати – допомагай. Не можеш допомагати – не заважай.
Не ми вибрали цей час що би жити, не ми вибрали цю війну. Ми можемо лише вибирати, як жити і діяти достойно.
_________________________________________
Тема не для холівару. Той хто підтримує риторику «війна олігархів» і «я що тупий» сміливо видаляйтесь з друзів.